17 липня 2015 р. за адресою вул. Шевченка, 78 на фасаді будинку, де жив і творив Павло Добрянський, було відкрито письменнику анотаційну дошку

Добрянський Павло Казимирович (1930-2011) - український письменник-гуморист, член Національної Спілки письменників України, лауреат літературної премії імені Василя Стефаника. 

Павло Добрянський народився у селі Тарасовці, що на Вінничині, 6 березня 1930 року.

Спочатку закінчив неповну середню школу, а потім Вінницьку фельдшерсько-акушерську школу. Три роки відфельдшерував у Мурафській дільничій лікарні, торуючи шлях до Львівського медінституту, по закінченні якого керував однією із аптек м. Івано-Франківська. Пізніше обійняв посаду відповідального секретаря обласної письменницької організації, яку очолював понад 15 років.

У 1962 році в Івано-Франківську побачила світ його перша гумористична збірка «Сиджу собі та й думаю». Окремі твори Павла Добрянського друкувалися російською, німецькою, угорською та молдавською мовами. Чи мало не всі літературні критики зійшлися на тому, що Павло Добрянський найкращий гуморист серед аптекарів і найкращий аптекар серед гумористів.

Останнім місцем роботи Павла Добрянського була посада заступника головного редактора славнозвісного літературно-художнього журналу «Перевал», що видається в Івано-Франківську.

Павло Добрянський - автор 20 книжок гумору, найвідоміші з яких «Чоколядовий капелюх», «Веселий аптекар» та «Кіндрат Гичка увіковічнюється» належать до золотого фонду української гумористичної літератури. Він - лауреат першого Всеукраїнського фестивалю гумору і сатири «Вишневі усмішки» (1980), обласної літературної премії ім. В. Стефаника (2003), міської премії ім. І. Франка (2006) за книгу гумору «Кіндрат Гичка увіковічнюється», «Всякий молодець на свій взірець».

Анотаційну дошку Павлу Добрянському встановлено в рамках ініційованої міською радою програми «Івано-Франківськ – місто героїв».

2 липня на фасаді Ради Івано-Франківської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури відбулося відкриття анотаційної дошки заступнику голови Ради Товариства Володимиру Любінцю

Народився Любінець Володимир Федорович 15 серпня 1933 р. в с. Чернів Рогатинського району Івано-Франківської області.

Він розпочав трудову діяльність у 1953 р. на посаді завідуючого пересувним фондом Букачівської районної бібліотеки, пізніше був бібліотекарем, завідуючим клубом у різних селах Рогатинщини, а з 1966 р. – завідуючим Рогатинського районного відділу культури. З 1976 р. до червня 1987 р. очолював відділ культури Івано-Франківського міськвиконкому. З грудня 1987 р. до кінця свого життя – заступник голови Івано-Франківської обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури.

У 1966 р. В.Любінець входив до складу оргкомітету Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. За його безпосередньою участю лише в Рогатинському районі створено 75 первинних організацій Товариства. В Івано-Франківську він активно поєднував роботу у відділі культури з пам’яткоохоронною діяльністю: з його ініціативи у місті впорядковувалися, реставрувалися і відновлювалися пам’ятки історії, культури та було встановлено ряд меморіальних дощок видатним діячам краю.

Завдяки старанням Володимира Любінця як заступника голови обласної ради Товариства взято на облік і під охорону держави понад 2000 пам’яток, значно розширені експозиції музеїв на громадських засадах та створено нові. З його ініціативи видано ряд путівників, проспектів, збірників з історії та етнографії краю, бібліографічних покажчиків місцевих істориків-краєзнавців. Він був організатором експедицій з вивчення середньовічних монастирів на території Прикарпаття. За ініціативою Володимира Федоровича у 1990 р. для кращих пам’яткоохоронців та краєзнавців засновано премію ім. Вагилевича, лауреатами якої вже стали 23 особи.

Держава високо оцінювала трудову і громадську діяльність Володимира Любінця. Йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України». Міністерство культури, Івано-Франківська облдержадміністрація неодноразово відзначали Володимира Федоровича грамотами. Його ім’я внесено до Книги почесних членів УТОПІК.

Пам’ять про Любінця Володимира Федоровича назавжди збережеться серед шанувальників української культури, усіх, хто його знав і працював з ним.

26 червня на фасаді Івано-Франківського ВПУ №13 відбулося відкриття анотаційної дошки Тарасу Шевченку, молодшому сержанту 72-ої окремої механізованої бригади, воїну АТО

Саме в цьому навчальному закладі з 1996 по 1999 р. навчався Шевченко Тарас Ярославович, який народився у 1981 р. у м. Івано-Франківськ. Він був молодшим сержантом, брав участь у військових діях на сході України. Воював у складі 72-ої окремої механізованої бригади.

Боєць прийняв останній бій 19 травня 2015 року в районі села Гранітне Волноваського району Донецької області. Під час зіткнення з ворогами України, івано-франківець отримав несумісні з життям травми від вибухів та осколків. Загинув Тарас у віці 34-х років. Поховали Героя у Дем’яновому Лазі. У полеглого бійця залишилися дружина Ірина, син Сергій та дочка Сніжана, мати і два брати.

Анотаційну дошку встановлено в рамках ініційованої міською радою програми «Івано-Франківськ – місто героїв».

Михайло Шемегінський-Нестерук народився 28 листопада 1983 року в селі Гарасимів Тлумацького району Івано-Франківської області. 

Навчався у ПТУ №31 м. Городенка Івано-Франківської області.

Стайрший сержант спецпідрозділу "Беркут" УМВС України в Івано-Франківській області.

В правоохоронних органах з 2011 року, двічі майстер спорту України з пауерліфтингу.

6 червня 2014 року в ході АТО героїчно віддав своє життя у боротьбі за Україну на околиці м.Слов"янськ, коли терористи відкрили мінометний вогонь з місцевої церкви.

Похований 09.06.2014 року в Івано-Франківському Меморіальному сквері.

Вдома залишилась дружина і син Іван.

20 червня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальну цілісність України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений-нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

30 травня на фасаді обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей з сільської місцевості, що на вулиці Юності, відкрили анотаційну дошку загиблому бійцю АТО Андрію Прошаку.

Саме тут навчався боєць за вільну Україну, який загинув під час операції з евакуювання поранених з району Нікішиного 31 січня цього року.

Мати загиблого патріота, Наталія Миколаївна, згадує – Андрій Добровольцем пішов в АТО, адже не хотів, аби чужинці дійшли до малої Батьківщини.

“Коли почалися бойові дії на Сході, він сказав – “мамо, хто, як не я?”. Я йому відповіла – “сину, трошки треба призупинитися”, однак він сказв, що не може зупинитися, бо не хоче, щоб на Івано-Франківщину прийшов ворог, краще там його відганяти, на Сході. Він людив життя, і в нього дуже багато було мрій. Але мрії ці скоро обірвалися”, – розповіла Наталія Прошак.

Ліцей-інтернат для обдарованих дітей Андрій закінчив у 2006 році. До того ж, тут працює його батько – тому новина про загибель патріота стала справжньою трагедією для викладачів та учнів закладу, зізнається в.о. директора навчального закладу Андрій Лемко.

“Досить болісно сприйняли цю звістку. Тож потрібна ця дошка, щоб ми пам’ятали, що молоді хлопці загинули за Україну, віддавша найцінніше, що у них є – своє життя”, – каже Андрій Лемко.

Анотаційну дошку встановили в рамках програми “Івано-Франківськ – місто героїв”. Її ініціатор Руслан Марцінків не приховує – хотілося б, аби таких подій в місті більше не було.

“На жаль, сумні події – відкриваємо ці дошки по всьому місту, за тих, хто віддав життя за незалежність. Хочеться, аби ми більше їх не відкривали, щоб всі хлопці були живі і здорові, і поверталися до батьківської хати”, – зазначив Марцінків.