На фасаді 5-ої школи в Івано-Франківську встановили анотаційну дошку про бійця АТО Григорія Семанишина, відомого під позивним “Семен”.

У цій школі навчався Григорій Семанишин «Семен» – боєць ДУК Правого Сектору, начальник штабу окремої тактичної групи імені Генерала Воловика,  до того – активний учасник Революції Гідності.

На відкриття дошки завітали побратими Семанишина, волонтери, а також представники міської влади. Її встановили в рамках  міської програми “Івано-Франківськ – місто героїв”.

Бійці його штабу з любов’ю називали його “Батя”.  Від позивного  командира “Семен” назвали бойову групу “Семінарія”.

Григорій загинув 18 січня в зоні АТО, в районі Донецького аеропорту, у віці 42-ох років. Його поховали в Івано-Франківську.

22 лютого 2016 року, в Івано-Франківську відкрили та освятили на фасаді ЗШ №12 (вул. Національної Гвардії, 3) пам`ятну анотаційну дошку в рамках міської програми «Івано-Франківськ – місто героїв» загиблому в АТО бійцю ДУК Дмитру Ломею.

Вдова загиблого Надія Ломей повідомила, що сьогодні виповнюється рік, як загинув її чоловік. А відкрита анотацій на дошка буде нагадувати дітям про тата-героя.

«Те, що сьогодні відкрили анотаційну дошку є дуже важливо як для людей загалом, так і для дітей. Коли вони приїдуть в Івано-Франківськ, побачать її, то нагадають собі, що їхній тато був героєм. Зараз вони маленькі і дуже швидко все забудуть. Старшому сину шість років, він ще пам’ятає, а молодшому – чотири, то він дуже мало тата пам’ятає. Сподіваюсь, що коли вони виростуть, то будуть часто сюди приїжджати», – розповіла вона.

Також Надія Ломей зазначила, що у четвер, 18 лютого, пам’ятну дошку відкривали і у рідному місті Дмитра – Тлумачі. Крім того, пані Надія зізнається, що влада забуває про своїх Героїв. «Влада забуває про Героїв. Допомоги від держави аж такої я не маю», – повідомила дружина Дмитра Ломея.

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків розповів, що це вже 14 анотаційна дошка, встановлена бійцям АТО. А незабаром буде відкриття ще однієї – на фасаді ЗОШ №5 відкриють пам’ятну дошку Гигорію Семанишину («Семену»).

«Тільки у січні троє франківців віддали своє життя у російсько-українській війні. На жаль, ми відкриваємо такі дошки, але мусимо пам’ятати, вшановувати героїв. Бо те покоління, яке сьогодні приходить до школи і прийде завтра має бачили, що за мирне небо і сонце над головою молоді хлопці платять своїм життя. На жаль, йдуть найкращі, тому наше завдання вшанувати пам’ять», – резюмував міський голова.

Нагадаємо, Дмитро Ломей (позивний «Лом») загинув в ніч з 22 на 23 лютого 2015 року в селищі Піски поблизу Донецького аеропорту. Без батька залишилися двоє малолітніх дітей, без чоловіка  – дружина, без сина і брата – рідні. Мама Дмитра розповіла, що загиблий син воювати пішов добровольцем і навіть не попрощався з нею.

11 листопада, на фасаді школи №22 відкрили анотаційну дошку командиру диверсійно-розвідувальної групи ДУКу Андрію Прищепюку (“Шершню”), який загинув у зоні АТО.

Прищепюк Андрій Миколайович народився в м. Івано-Франківськ. Останні роки жив і працював у Києві. На фронті був командиром розвідгрупи ДУК ПС, якого бійці називали просто – “Батя”.

Загинув 9 серпня 2014 р. потрапивши в засідку під м. Міусинськ, Луганської області. Тіло залишилось на полі бою. Був тимчасово похований у смт шахти Новопавлівська (околиця м. Красний Луч) разом з десантником 95-ї окремої аеромобільної бригади Галянтом В.І.. Ексгумований пошуковцями місії “Евакуація-200″ (“Чорний тюльпан”) 26-го грудня 2014 року. Впізнаний родичами та товаришами. Похований у Києві.

Дошку відкрила тітка бійця Марія Дмитрівна. Пані Марія згадує Андрія добрим, сміливим й готовим завжди прийти на допомогу.

“Потрібно, щоб всі знали про його подвиг. Він був людиною честі”, – сказала вона й подякувала організаторам програми за встановлення пам’ятної дошки.

Священник прочитав молитву за загиблого бійця. Вшанувати Андрія Прищепюка прийшли його бойові побратими, а також учні школи №22. Урочисті слова виголосив й директор навчального закладу, який пам’ятає Андрія як здібного учня.

Бойовий товариш “Шершня”, командир четвертого запасного батальйону ДУК Віктор Тихенький зауважив, що не слід забувати про своїх загиблих. У Івано-Франківську це 5 бійців.

“Він поклав життя за вільну незалежну Україну, боровся за мирне небо над головою”, – додав він.

В Івано-Франківську урочисто відкрили пам`ятну анотаційну дошку відомому українському композитору та диригенту Ярославу Барничу

В рамках міської програми "Івано-Франківськ - місто героїв" урочисто відкрито анотаційну дошку відомому україннському композитору, диригенту, педагогу та громадському діячу Ярославу Барничу. Біля будинку де проживав всесвітньовідомий маестро зібралось чимало поціновувачів його творчості, послідомївників та дослідників українського мистецтва.

Ярослав Барнич народився 30 вересня 1896 року в селі Трофанівка поблизу Коломиї, нині Снятинського району Івано-Франківської області в сім'ї директора школи.

У 1906–1914 роках навчався в Коломийській гімназії. 1914 року добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. У жовтні 1915 року склав гімназійний іспит зрілості у Відні.

Разом із Михайлом Гайворонським Ярослав Барнич організував струнний квартет Українських січових стрільців, до складу якого увійшли Антін Баландюк і Роман Лесик. 1916 року Барнич став диригентом Українського театру товариства «Бесіда» у Львові (керівник А. Будзинськимй). Було поставлено «Хату за селом», «Гриця», «Наталку Полтавку», «Катерину», «Гальку» та ін.

1921 року працював у мандрівній трупі «Українська театральна дружина» Василя Коссака (Коломия, Чортків, Збараж), а також у Театрі Б. Овчарського (Львів).

У 1921–1924 роках диригував в Українському театрі товариства «Бесіда» під керівництвом Йосипа Стадника.

1924 року Барнич закінчив Львівський вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка (викладачі Е. Зуна, О. Ясеницька-Волошин, Василь Барвінський). Ще декілька років пішло на пошуки роботи. Носили його дороги то в Ужгород, де був диригентом оркестру місцевого театру, то в Самбір, де вчителював. В 1929 р. — переїзд до Станиславова (тепер Івано-Франківськ), вчительська праця в школах, гімназіях, семінарії сестер Василіянок, державному Музичному інституті ім. С. Монюшка, польській Вищій школі ім. Ф. Шопена, диригування тамтешнім «Бояном». Це був особливо творчий період композитора.

В 30-ті рр. з'явилися й усі оперети композитора («Дівча з Маслосоюзу» (1932), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936).

З осені 1939 року працював диригентом Станиславівського муздрамтеатру, симфонічного оркестру філармонії, у 1940 р. створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. В роки німецької окупації він обіймав посаду диригента Львівської опери. Перед приходом «других совітів», будучи вже відомим композитором і диригентом, подався на еміграцію. Західна Німеччина (1944–1949), США (з 1949 р.), праця в різних установах, батута над хорами, постановки опер і оперет, концерти і т. ін. У 1952 р. в Нью-Йорку створюється Український Музичний Інститут і а в одній із його філій — у містах Клівленді і Лорейні працює Я. Барнич, де викладає гру на скрипці та теоретичні предмети. Впродовж 15-ти років (1951–1966) Ярослав Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка (Клівленд, США) й провів з ним понад 100 великих імпрез (концертних виступів та сценічних постановок). В 1966 р. діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, вручивши йому «Золоту батуту» із слонової кості та золотим окуттям. Своє вітання і благословення надіслали ювілярові Папа Римський Павло VI, глава УГКЦ Йосиф Сліпий.

1 червня 1967 р. Я. Барнича не стало. Похований у Клівленді (Огайо, США). Остання робота митця — п'єса-казка на три дії «Чародійна сопілка». На прохання його дружини, Ярослави Барнич текст «Чародійної сопілки» був дописаний Л. Полтавою, а музика — Богданом Сарамагою та В. Овчаренком.

У рамках міської програми "Івано-Франківськ - місто героїв" 28 жовтня 2015 р. на фасаді будинку за адресою вул. Грюнвальдська, 4 відбулося відкриття анотаційної дошки архітектору, "батьку" гуцульської регіональної архітектури Івану Боднаруку.

Іван Боднарук народився  15 травня 1910 року в с. Стопчатові в заможній селянській родині. Тут здобув початкову освіту. Навчання продовжив у першій українській гімназії  м. Коломиї, яку закінчив в 1928 році. Згодом І. Боднарук вступив до Краківської академії мистецтв на архітектурний відділ, який закінчив у 1936 році, отримавши звання архітектора. Впродовж 1936—1939 років працював у приватній архітектурній майстерні у Кракові. Влітку 1942-го Львівська кооператива українського народного мистецтва оголосила конкурс на найкращий проект «українського мебля». Поданий І. Боднаруком проект переміг — автор отримав третю премію в сумі 1 000 злотих. Це був перший успіх молодого архітектора.

15 червня 1943 року Іван Боднарук повернувся до Коломиї, де його взяли на роботу вчителем у державну школу деревного промислу з викладанням рисунка, геометрії та будівництва. Вже після Другої світової війни працював головним інженером комунального господарства, начальником Київської філії «Облпроекту» в м. Коломиї, а пізніше — в обласному управлінні містобудування та архітектури. 1946 року його прийняли до Спілки архітекторів СРСР. 

У 1950 році архітектор І. Боднарук разом із львівським скульптором Є.Дзиндрою проектує пам’ятник Тарасові Шевченку в селі Шепарівцях на Коломийщині, що і дотепер залишається одним з найкращих монументів Великому Кобзареві на Прикарпатті. А у 1951 році проектує в Коломиї літній кінотеатр, який збудували в парку  ім. Кірова, — дерев’яну споруду в традиціях народної архітектури зі стрімкими дахами, покритими гонтою. Взагалі у кожному творі архітектора вражає скрупульозна авторська графіка — це вплив Краківської академії мистецтв.

Архітектор І. Боднарук був безкомпромісною людиною, в його характері не було місця фальші, він завжди творив так, як думав. Про це переконливо свідчать його проекти будинку масової пропаганди в с. Старій Гуті Сивульського лісництва Солотвинського лісокомбінату, проект ресторану на 60 місць у с. Ямній поблизу Яремча (1956 р.), бази відпочинку в Підлютому біля Осмолоди Рожнятівського району (1976 р.), ресторану «Гуцульщина» в м. Яремчі. У 1998 році за його проектом було зведено кінотеатр «Трембіта», що в міському парку ім. Шевченка в Івано-Франківську. Іван Боднарук започаткував розвиток цілої течії в українській архітектурі, яку пізніше назвуть регіональним гуцульським стилем.

Анотаційну дошку відомому архітектору відкрили його рідні. Онука Івана Боднаруку, пані Олександра зазначила, що її дідусь був непересічною людиною, архітектором з великої літери, який спроектував ресторан "Гуцульщина", котрий став для туристів візитною карткою Прикарпаття. "Творчість І. Боднарука повинна використовуватись для наукових досліджень у сучасній архітектурі та для практичного застосування молодими архітекторами" - зауважив Володимир Гайдар. Романна Затварська згадала про те, що Іван Боднарук був людиною "надзвичайної глибини та творчості". Відкриття анотаційної дошки зібрало багато рідних та близьких архітектора, а також тих людей, які цінують творчість І. Боднарука та продовжують його справу.