Перегіняк Ігор Ярославович, старший стрілець 2 відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти (резервної) військової частини 1241 Національної гвардії України.

Ігор народився 21 жовтня 1977 року в селі Старий Угринів Калуського району. Був другою дитиною в сім’ї. Коли його старший брат Тарас помер від важкої хвороби, став справжньою опорою і підтримкою для своїх батьків: допомагав по господарству, доглядав за молодшою сестричкою Надею, був дбайливим і уважним сином. 

Був надзвичайно чуйною, доброю і життєрадісною людиною, завжди готовий першим прийти на допомогу. По життю він ішов усміхненим і завжди вірив у світле майбутнє. 

Закінчив Староугринівську школу.

Він завжди посміхався, випромінюючи добро! З ним було легко і цікаво спілкуватися. Користувався повагою серед однокласників. Він не прагнув до лідерства, але до його думки завжди прислухалися.

Ще зі шкільних років закохався в свою однокласницю Зоряну, згодом ті дитячі почуття переросли у справжню взаємну любов і поєднали їх у прекрасну молоду сім’ю.

Перед тим були роки студентства – спочатку Новобузький аграрний технікум, згодом Івано-Франківський Національний технічний університет нафти і газу. Ігоря завжди оточувало багато друзів, його любили за життєрадісну і веселу вдачу, за добре чуйне серце і бажання та вміння допомогти й підтримати. 

Одружилися з Зоряною в 2000-му році, ще будучи студентами. У щасливому шлюбі народилося двоє дітей – Вікторія та Олександр, яких він безмежно любив і оточував своєю батьківською турботою та увагою. 

У шлюбі прожили 24 щасливих роки.

Щоб утримати сім’ю, Ігор не цурався важкої фізичної праці, займався будівельно-ремонтними роботами, працював механіком на виробництві нетканих волокон, встановлював системи опалення та сантехніку. До чого б не брався – все робив майстерно і якісно, бо мав «золоті руки». 

З 2015 року і до повномасштабного вторгнення працював на ВО «Карпати», де користувався повагою і любов’ю колег та друзів. 

На початку війни, 3 березня 2022 року, добровольцем вступив до лав Національної гвардії України. Він був справжнім патріотом і не міг залишатися осторонь, хоча жодної військової спеціальності не мав і ніколи зброї в руках не тримав. Зате мав велике почуття обов’язку і сильний незламний дух. Виконував бойові завдання в найгарячіших точках – біля Кремінної та на Покровському напрямку.

Зі слів побратимів Ігор був стриманий, розсудливий, на нього завжди можна було покластися без усякого сумніву.

Загинув боєць 27 вересня 2024 року внаслідок штурмових дій ворога поблизу східної околиці населеного пункту Миролюбівка Покровського району Донецької області. Загинув як Герой, зі зброєю в руках, до останнього подиху захищаючи позиції. У жовтні воїну мало б виповнитися 47 років. 

Свій останній спочинок знайшов 9 листопада на Алеї Героїв центрального кладовища Івано-Франківської громади.

Вічна йому пам’ять і слава...