Скрипничук Василь Михайлович народився 22 червня 1958 року в селі Маркова Богородчанського району Івано-Франківської області.

Закінчив філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту за фахом «вчитель» (1975–1979) і юридичний факультет Прикарпатського університету імені Василя Стефаника за фахом «юрист» (1993–1997). 

Після закінчення педагогічного інституту працював на освітянській ниві, займався журналістською діяльністю. Професійну діяльність розпочав учителем загальноосвітньої середньої школи в с. Шаланки Виноградівського району Закарпатської області, де працював у період з 1979 по 1982 рік.

У 1982–1984 роках — заступник директора Бабченської восьмирічної школи Богородчанського району Івано-Франківської області. З 1984 по серпень 1991 року — викладач Івано-Франківського автотранспортного технікуму м. Надвірна.

Із 1993 року Василь Скрипничук працював в Івано-Франківській обласній раді: головою контрольної комісії, з 1994 року — начальником Головного управління (департаменту) з гуманітарних питань, заступником голови облради з виконавчої роботи. У 1995–1998 роках був заступником голови Івано-Франківської облдержадміністрації. Пізніше — керівник секретаріату облради, заступник керівника виконавчого апарату.

Починаючи з 2001 року, спочатку за сумісництвом, а згодом і за основним місцем роботи, займався безпосередньою науковою діяльністю: працював доцентом кафедри державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, завідувачем кафедри правознавства того ж університету, деканом Карпатського факультету Академії муніципального управління. Кандидат юридичних наук, доцент, автор понад півсотні наукових праць.

У 2010–2012 роках — керуючий справами виконавчого апарату Івано-Франківської обласної ради. 23 листопада 2012 року обраний головою обласної ради.

Василь Михайлович був учасником комбатантського об’єднання «Легіон Свободи». З огляду на російсько-українську війну 24 липня 2014 року написав заяву добровольцем до Української армії. У березні наступного року, під час відпустки, перебував у зоні бойових дій добровольцем у складі окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ».

Помер Василь Скрипничук 22 січня 2019 року в Івано-Франківську. Похований у селі Монастирчани Богородчанського району.

Яковина Юліан Іванович – кінооператор, режисер, фотохудожник, член Націо-нальної спілки кінематографістів України (1997), голова Івано-Франківського осе-редку Національної спілки кінематографістів України (1997-2024), повноважний представник Федерації народної кінотворчості України НСКУ по Івано-Франківській області (1997–2003), член Правління НСКУ (2005–2009), Координа-ційної ради відділень, осередків, організацій НСКУ (з 2009 року).

Народився в смт Перегінську Станіславської (Івано-Франківської) області 

24 лютого 1953 року. Батьки – уродженці Калуської громади. Закінчив механічний факультет ІФІНГу (1979, м. Івано-Франківськ), кінофотофакультет ЗНУМ (1993, Москва, курс викладача Григорія Озерського: «Техніка кінозйомки»). 

Працював художнім керівником кіностудії «Верховина» при управлінні культури Івано-Франківського міськвиконкому (1988–2008). Засновник, керівник молодіжної навчальної «Студії кіномистецтв» при кіностудії «Верховина» (1988–2008). На кіностудії «Верховина» зняв авторські документальні фільми: «Кримські ескізи» (1975); «Картинг-75» (1975); «Свято міста мого» (1988); «Галицька Гуморина-88» (1988 р., Диплом Всеукраїнського фестивалю некомерційних фільмів, присвяченого 100-річчю Українського кіно, м. Хмільник Вінницької області, 1996 р.); «Узбецькі кінозамальовки» (1990, Диплом Всеукраїнського фестивалю кіновідеофільмів, м. Луцьк, 1995); «Крим і Карпати» (1990, слайд-фільм, Диплом лауреата Всесоюзного фестивалю слайд-фільмів «Хортиця-90», м. Запоріжжя, 1990 р.); «Реквієм» (1992, Диплом, приз Всеукраїнського фестивалю краєзнавчих фільмів, м. Полтава, 1993; Диплом, приз Всеукраїнського фестивалю фільмів пам’яті Івана Миколайчука, м. Луцьк, 1995); «Альтернатива» (2006, учасник Міжнародного молодіжного фестивалю «Драбина», м. Львів, 2007; учасник кінематографічного проекту Івано-Франківського осередку НСКУ – «Фолькетнофільм», 2006, м. Івано-Франківськ; Подяка від виконавчого директора Ради з туризму Карпатського регіону – Наталії Гасюк, 2006 р.); «Портрети» (2007, «Спеціальний Диплом» за: «глибоке розкриття теми художніми засобами» Все-українського фестивалю екранних мистецтв «Дніпро-сінема», м. Дніпропетровськ, 1999 р.). Юліан Яковина – співзасновник «Експериментальної арт-лабораторії кінематографу та фотографії» при Івано-Франківському осередку НСКУ (2010), учасник арт-проектів АртЛабораторії: «Люмінографія» (2010, у співавторстві, персональна виставка, галерея КМЦ «Є», м. Івано-Франківськ); «Мобілографія: цифро-вий живопис» (2011, персональна виставка, галерея КМЦ «Є», м. Івано-Франківськ); «МобілАрт: цифровий живопис» (2012, персональна виставка, Бастіон, «Фортечна галерея», м. Івано-Франківськ; «Відеоарт Франківська» (2011–2013, до Дня міста Івано-Франківська, Гранд-кафе театру кіно «Люм’єр», м. Івано-Франківськ»); «Міжнародна Програма Відеоарту» до 350-річчя міста Івано-Франківська, (2012, Гранд-кафе театру кіно «Люм’єр», м. Івано-Франківськ); «Кінематограф…Час…Візія…» (2015, персональна виставка «люмінографії», присвячена першому кіносеансу в м. Станиславові 1897 року, Бастіон, галерея «Арт на Мур», Івано-Франківськ). Автор проектів Івано-Франківського осередку НСКУ: «Дні Українського кіно» спільно з Обласною бібліотекою для юнацтва (2004–2019 рр.); «Зустрічі з Прикарпатським кінематографом» (2011). Учасник ХХІ Міжнародної мистецької виставки «Львівський осінній салон “Високий Замок”». Учасник щорічної виставки Абстрактного мистецтва (2013–2018, Бастіон, галерея «Арт на мур», виставкова зала Краєзнавчого музею, виставкова зала Івано-Франківської Обласної організації Національної спілки художників України). Учасник обласних, міжнародних, всеукраїнських виставок фотографії (1973–2018). Лауреат міської премії ім. Івана Франка (2020). Відійшов у засвіти 9 серпня 2024 року в м. Івано-Франківську.

Василюк Назарій Валерійович народився 9.07.1991 р. у с. Нові Кривотули. Ріс активним, веселим, доброзичливим, мав багато друзів. Його виховували в дусі патріотизму, з дитинства Назарій слухав розповіді дідуся про споконвічну боротьбу українського народу за волю і незалежність! 

Після закінчення школи три роки навчався в Івано-Франківському професійному будівельному ліцеї. Любив співати, знав багато патріотичних пісень, був членом народного гурту «Козаки». Мав добру вдачу, легко знаходив спільну мову, був душею будь-якої компанії. 

Здобувши освіту, працював в Україні та за кордоном. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист нашої держави. Добровільно пішов до військкомату, не сказавши рідним. Перебував на навчанні у Львівській області, а після бомбардування полігону був направлений в Донецьку область. 

Пізніше був зарахований солдатом 21 роти 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади ЗСУ (в/ч А 1126) . Мужній захисник, вірний військовій присязі загинув 2 квітня 2022 року в нерівному бою з окупантами поблизу н.п. Бражківка Ізюмського району Харківської області. У хвилини затишшя між бомбардуванням Назарій встиг поговорити, попрощатися з рідними, бо відчував, що це вже його останній бій. 

Назарій назавжди залишився  в пам’яті рідних люблячим сином, братом, хресним татом для племінниці. Повним віри, що Україна переможе ворога і здобуде незалежність. Назарій нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.