Прокоп Іван Андрійович, народився 30 березня 1941 р. у м.Львові. Рано осиротів. З 1949 р. виховувався в сім’ї тітки в м. Івано-Франківську (Станіславові).

В 1955 р. поступив в Івано-Франківське культурно-освітнє училище, тепер  фаховий музичний коледж ім. Д.Січинського.

Ще навчаючись на IV курсі був прийнятий на посаду педагога-акомпаніатора в музичне училище. В 1960 р. поступив у Львівську державну консерваторію ім. М.Лисенка, де і  залишився працювати. В цей період працює солістом Львівської філармонії. У 1966 році в зв’язку з хворобою тітки повертається в м. Івано-Франківськ, працює в музичному училищі ім. Д.Січинського на посаді викладача спеціального фортепіано, а також викладав такі предмети, як фортепіанний ансамбль, концертмейстерський клас, педагогічну практику, працював концертмейстером. За час роботи в музичному училищі виховав десятки студентів, які працюють в різних куточках України. З 1966 р.- 2005 р. концертуючий піаніст.

У 1985 р. призначений на посаду заступника директора з навчальної роботи Івано-Франківського музичного училища. 

З 1999 р.  – директор Івано-Франківської дитячої музичної школи № 2 ім. В.Барвінського, де пропрацював більш ніж 20 років. Прокоп Іван Андрійович вів активну педагогічну діяльність, як в школі, так і за її межами, надавав консультації учням школи на час їх підготовки до участі в конкурсах.

Був Головою Президії ради директорів початкових мистецьких закладів Івано-Франківської області, членом  експертної комісії при обласному управлінні культури, членом колегії при Департаменті культури Івано-Франківської міської ради, членом Ради старійшин при Івано-Франківській міській раді, у 2018 р. удостоєний звання «Людина року-2018», у 2020 р. нагороджений медаллю ректора ЛНМА ім. М.Лисенка  - І.М.Пилатюка «Гордість консерваторії», медаллю  «За заслуги перед Прикарпаттям», домінант проекту «Славетні Галичани»,який започаткований народною депутаткою України Оксаною Савчук. 

Іван Андрійович був вимогливим до викладачів школи, а в першу чергу,   і до самого себе – постійно підтримував власний високий виконавський рівень.

Вміння бачити перспективу, педагогічний досвід, постійне самовдосконалення забезпечували Прокопу Івану Андрійовичу високий авторитет керівника, організатора, педагога-наставника.

Його високий професіоналізм, багаторічна послідовна та наполеглива праця були підпорядковані найблагороднішій у світі меті – дарувати своїм  вихованцям  вічне, незгасиме полум’я любові до навчання, до прекрасного, безмежного світу музики. 

Народився Тарас Васильович 25 жовтня 1986 року в с. Братківці, Тисменицького району, Івано-Франківської області. В 1993 році був прийнятий в перший клас Братковецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, яку закінчив в 2002 році.

В цьому ж році вступив у вище професійне училище №21 м. Івано-Франківська та здобув професію електрозварника та коваля ручного кування.

В 2005 році був призваний на строкову службу в Збройні Сили України.

Після проходження строкової служби працював на різних підприємствах м. Івано- Франківська, зокрема ПП «Буд Захід», ТОВ «Електролюкс - Україна» та інших.

Згідно Указу Президента України від 21.07.2014 року №607/2014 «Про часткову мобілізацію» 08.08.2014 року був призваний для проходження військової служби в Збройних Силах України по мобілізації. Зарахований в списки військової частини А3817 наказом командира №163 від 08.08.2014 року.

З 30 серпня по 04 жовтня 2014 року перебував у відрядженні в н. п. Куйбишеве Запорізької області для виконання завдань інженерного забезпечення в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З 22 листопада 2014 року по 20 лютого 2015 року та з 12 березня 2015 року по 18 червня 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення та захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення даної операції на території Донецької та Луганської областей (сектор «Б» та сектор «С»), військова спеціальність - сапер. Під час проведення антитерористичної операції, виконанні бойового завдання 08.02.2015 року одержав мінно-вибухову травму.

Згідно наказу командира військової частини А3817 №177 від 01.09.2015 року звільнений зі Збройних Сил України. За виконання поставлених завдань при проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей нагороджений:

>грамотою командира військової частини А3817 21 лютого 2015 року;

>грамотою військового коменданта м. Дебальцеве;

>грамотою Тисменицької районної державної адміністрації 14.10.2015р.;

>медаллю «Захисника вітчизни» 6 січня 2016 р.;

>медаллю «За оборону Рідної Держави» 25 листопада 2016 року;

>почесною відзнакою «За оборону Дебальцево» №565;

>відзнакою «За бойову звитягу» Івано-Франківської обласної державної адміністрації та обласної ради.

У 2022 р. в зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України призваний на військову службу за мобілізацією у військову частину А4640.

Виконував бойові розпорядження в окремій 25 штурмовій бригаді в районах Запорізької та Донецької областей. В ході бойових дій отримав поранення правої руки. З 26 червня 2023р. виконував бойові завдання в 47 ОМБР в районі Донецької області.

Загинув 19.03.2024 року в ході виконання бойового завдання в районі н. п. Бердичі, Покровського району, Донецької області під час оборонних дій при зіткненні з ворогом в результаті атаки FРУ-дрона.

Самбуров Олег Геннадійович народився 05/08/1980 р. у с. Старий Лисець, Тисминецького р-ну Івано Франківської обл. у багатодітній сім'ї,де уже було чотири сестри і п'ятим був Олег.

Згодом родина переїхала на постійне місце проживання в м.  Івано Франківськ. Де Олег ріс і навчався початкові класи у СШ N8 ,але закінчив навчання у школі - ліцей N23. Продовжував навчання і здобув професію у ВПУ N15.

Після закінчення навчання був призваний на військову службу у н/ч Десна. З листопада 1998 р. проходив службу у в/ч А - 1766 на посаді механіка водія МТ- ЛБу де зарекомендував себе з позитивної сторони. Після продовження служби і все своє життя Олег займався будівельними роботами,а також не одноразово працював за кордоном.

Одружився Олег 22.07.2006р. Мав прекрасну сім'ю у якій народилося двоє синів Артем і Назар. На даний момент Самбуров Артем являється Чемпіон Європи з тайквандо. Найбільше  у світі Олег любив своїх синів і проводив з ними весь вільний час. Мав дуже багато мрій і планів на життя, яким так і не судилося збутися.

З перших днів повномаштабного вторгнення  Олег пішов на захист своєї батьківщини зі словами " А хто як не я". Солдат інструктор навчального взводу,навчальної батареї навчального самохідно-артилерійського дивізіону військової частини А3618. Героїчно захищав та обороняв територіальну цілісність України.

Його побратими зазначили, що він був справжнім воїном і вірним другом. Було багато труднощів,але він завжди був позитивним та ніколи не відмовлявся від поставлених завдань. Зразково виконував свої службові обов'язки,виявляв повагу до командирів,шанував честь і гідність побратимів.

Загинув Олег підчас утримання вогневих рубежів у м. Бахмут, Донецької області. Олег із честю виконав обов'язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним присязі,українському народові та Україні!!! Він віддав найцінніше що мав - своє життя! Вічна шана і пам'ять всім,хто віддав своє життя за Україну! Товариський,мудрий і розсудливий,гарний співрозмовник і людина щирої душі,таким Самбуров Олег і таким залишиться в пам'яті всіх тих,хто його знав і кого він так любив!

Чупак Вячеслав Петрович

- народився 14 березня 1980 року в місті Івано-Франківськ

- 1986-1995року навчався в ЗОШ №20

- 1995 -1998 опановував професію столяра-меблевика у вищому художньому професійному училищі №3

- 1998 -2003 навчався в ІФТУНГ за спеціальністю «Нафтогазопроводи та найтогазосховища». Згодом працював водієм експедитором у компанії Форвард 

- З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну добровільно вступив до лав національної гвардії України , служив солдатом стрільцем 3 відділення 1 стрілецького взводу 4 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону.

- 20 липня 2023 року захищаючи Україну загинув унаслідок мінометного обстрілу, в Луганській області, населений пункт Шипилівка, лісництво Серебрянське.

Нагороджений міською та обласною медаллю «Лицар бойового чину».

Юрій Сливчук народився 9 вересня 1987 року в смт. Рожнятів Івано-Франківської області в сім’ї Миколи та Руслани Сливчук. Згодом сім’я переїхала в місто Долина. Навчався в долинських школах №1 і №5. 

Юрій був другою дитиною сімейства, у якого зростав ще старший син – Тарас. Хлопці були дуже близькими, весь вільний час проводили разом. На канікулах вони часто гостювали в родичів в смт. Рожнятів та селі Белеїв у бабусі Анни з боку батька. Саме вона стала ідейним натхненником для хлопців. Чим більше він дізнавався про минуле нашої держави, то дужче переконувався, що московія є найбільшим ворогом України, а популістські тези про братній народ є нічим іншим, як пропагандистським міфом. Відвідавши з батьком Помаранчевий майдан в 2004 році, юнак зрозумів, що рашисти і досі не хочуть, щоб Україна утверджувалась як самостійна держава і що тільки чинячи спротив можна змінювати долю країни.

Після закінчення школи Юрій навчався та закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (2005-2011 рік) та отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Фінанси» та здобув кваліфікацію магістр фінансів. Другу вищу освіту здобув у 2021 році в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу та здобув спеціальність нафтогазова інженерія та технології. 

Юрій був одним з перших, хто поїхав на Майдан Гідності і перебував там до його завершення, відстоюючи європейські цінності, за що нагороджений Всеукраїнським об’єднанням «Країна» медаллю «За гідність і патріотизм». 

Після перемоги Євромайдану рашиські війська майже одразу вторглися на нашу землю – розпочалась затяжна війна. В цей час дружина Юрія – Наталія була вагітною, тому чоловік прийняв рішення залишитися з сім’єю. Проте з перших днів і впродовж 8-річної війни він займався волонтерством, діставав необхідні речі побратимам з Майдану, які пішли служити в АТО, за що отримав медаль «За жертовність і любов до України». 

Юрій Сливчук був людиною наполегливою та рішучою. Для побратимів він був моральним та духовним орієнтиром, для рідних – надійною підтримкою, турботливим сином, люблячим чоловіком та батьком, та як громадянин він підпорядковував особисте життя національним інтересам. Гаряча натура звитяжця гостро реагувала на пригнічення української ідеї, органічна національна свідомість стимулювала його до боротьби. 

З початком повномасштабного вторгнення Юрій разом з братом Тарасом та батьком записались добровольцями до 79 батальйону 102 бригади в кулеметне відділення Калуської територіальної оборони. 25 квітня 2022 року брати вирушили у Запорізькому напрямку, де героїчно захищали свою батьківщину, демонструючи завзятість, майстерність, рішучість.

Загинув Герой від осколкового поранення в районі населеного пункту Варварівка Запорізької області 15 вересня 2022 року. Похований 18 вересня на алеї Слави Долинського міського цвинтаря.

Посмертно нагороджений відзнакою «За заслуги перед Долинською громадою», медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям», почесною нагородою «Сили Територіальної Оборони».