Фуштей Іван Іванович  народився 21 липня 1973 року в сім’ї Івана та Ірини Фуштей в с. Радча Івано-Франківської області, був четвертим наймолодшим із дітей. В 1980 році пішов у школу: вчився старанно, був розумним і допитливим учнем, мав музикальний слух, тому самотужки навчився грати на гітарі, приймав активну  участь у шкільних заходах, доброзичливий, справедливий, веселий і чуйний, тому мав багато друзів, які його поважали і любили. Повага до батьків і старших людей, порядність і щирі товариські відносини з однолітками були його головними рисами характеру уже з дитинства.

Любов до рідної землі, до України Івану привили батьки, з якими ще за «радянщини» слухав ночами радіопередачі вільного українського радіо з США та ФРН про боротьбу українського народу за волю і незалежність. З юного віку Іван любив допомагати батькові по роботі: обслуговувати, ремонтувати різноманітну техніку, тому без роздумів після закінчення школи здобув професію електрика-зварювальника у ПТУ №13 і повернувся в рідне село допомагати батькові. Івану легко вдавалося освоювати суміжні професії і скоро він став «майстром на всі руки» працюючи з батьком в місцевому колгоспі та допомагаючи рідним і друзям будувати та облаштовувати їхні обійстя. 

В період з грудня 1991 року по грудень 1993 року пройшов строкову службу у в/ч 11454, що знаходилася в м. Бердичів, до служби в армії Іван пройшов навчання та отримав водійське посвідчення категорії «В» і «С», що дозволило йому під час «строкової» служити водієм та за короткий час стати командиром відділення автомобільного взводу.

Восени 1994 року Іван одружився. В його сім’ї народилося троє дітей: двоє синів Юрій та Сергій і дочка Іванна. Він став дружині і дітям дбайливим, люблячим, відповідальним чоловіком і батьком. Любив із сім’єю та друзями ходити в туристичні походи в Карпати. Щоб забезпечити сім’ю всім необхідним в скрутні часи на межі 2000-них почав виїздити на роботу закордон: працював у Польщі, Німеччині, Швеції – майстерно оволодів додатково будівельними професіями, заслужив повагу і довіру у своїх польських керівників, тому і працював на важливих будівельних об’єктах компанії. Працював та радів успіхам своїх дітей, мріяв одружити синів, видати заміж дочку і няньчити онуків. 

Однак, російська орда зруйнувала його мрії і плани почавши повно маштабне вторгнення в лютому 2024 року: Іван Фуштей, як справжній патріот України, в березні 2022 року повернувся із Швеції та записався добровольцем ставши на захист рідної землі, як і його двоє синів Юрій і Сергій. Більше 2-х років він служив водієм-електриком у в/ч А 0415 охороняючи небо України, був відповідальним за автомобілі та старшим над водіями, пригодились його навики строкової служби.  Побратими згадують його високі професійні навики водія і будівельника при спорудженні захисних наметів для автомобільної техніки. 

8 квітня 2024 року солдат Іван Іванович Фуштей був переведений гранатометником у роту вогневої підтримки 3-го десантно-штурмового батальйону 79-ої окремої десантно-штурмової бригади (в/ч А 0224). Іван був радий, що попав на передову, що у свої 50 буде на рівні із синами, які з перших днів перебували в зоні бойових дій. У новій для себе справі, він швидко оволодів навиками роботи з  гранатометом, життєвий досвід допомагав у складних ситуаціях. У коротких телефонних розмовах ніколи не жалівся на службу і на життя, більше переживав за синів. 

Ворог зруйнувавши Авдіївку, чисельністю 10 бригад рвався до Курахово і на Покровське. 79 ОДШБ дала гідний бій рашистам знищивши більше 300 одиниць техніки та більше 30 тисяч живої сили (із відкритих військових зведень 79 ОДШБ) але змушені були відступити залишивши Новомихайлівку. 26 червня 2024 року разом із групою товаришів Іван заступав в наряд на «нульову» позицію на захід від сіл Бердичів, Семенівка та Новомихайлівка Покровського району Донецької області.  Частину дороги до бойових позицій треба було пройти пішки несучи на собі боєкомплект і озброєнням, їх група попала під обстріл і солдат Фуштей Іван Іванович був смертельно поранений осколком міни в потиличну частину голови. За розповідями побратимів Іван кілька разів виносив з поля бою поранених товаришів, спасаючи їм життя але смерть не дала йому такого шансу, він загинув на місці. Із документів, що були направлені дружині Івана, став відомим той факт, що на початку червня він був поранений, недолікувався, а вже через 4 дні попросився назад у стрій проявивши мужність та силу волі. Рідним про поранення не повідомив, щоб вони лишній раз не хвилювались. 

Тіло загиблого Івана побратими змогли забрати через 10 днів, ворог не давав змоги підійти до місця його загибелі. Поховали Фуштея Івана Івановича у рідному селі Радча на Алеї Слави, де поховані українські воїни, його односельчани, що віддали своє життя за волю і незалежність України - кращі сини українського народу.