Гаврилюк Дмитро Іванович народився 6 листопада 1985 року в місті Івано-Франківську. Проживав у селі Вовчинець. З дитинства Дмитро ріс чесним, чуйним, добрим і сердечним хлопчиком. Він дуже хотів ходити до школи, адже його старші брати вже навчалися, а їхній будинок знаходився неподалік навчального закладу.

У 1992 році Дмитро пішов до Вовчинецької школи. Вчився на відмінно, щороку отримував грамоти за успіхи в навчанні. Його ніхто не примушував, він сам прагнув до знань. Усі його любили за чемність, активність і життєрадісність. Дмитро співав у хорі хлопчиків, займався спортом і відвідував різноманітні гуртки. Усе, за що брався, йому вдавалося. Перша вчителька, Оксана Михайлівна, згадувала, як одного разу звернулася до нього «Діма», а він відповів: «Я не Діма, мене мама називає Дмитриком».

У 2000 році Дмитро закінчив Вовчинецьку школу з відзнакою і продовжив навчання у школі №20 міста Івано-Франківськ. У 2001 році, коли Дмитру було 16 років, помер його батько. Попри важкі обставини, Дмитро закінчив школу в 2002 році з гарними оцінками, але вирішив узяти перерву в навчанні, щоб відпочити від науки.

Після школи Дмитро почав працювати. Спочатку влаштувався на металобазу, де приймав металобрухт, але після закриття бази шукав нові можливості. Згодом працював на складі компанії «Рошен», а пізніше — на будівництві, адже роботу знайти було нелегко.

У грудні 2022 року Дмитра викликали до військкомату, попри те що він мав проблеми зі спиною й раніше не служив в армії. Лікарська комісія визнала його здоровим. У січні 2023 року його призвали до лав Збройних сил України. Дмитро мужньо прийняв це випробування, хоча рідні плакали і хвилювалися за нього. Він казав матері: «Мамо, я не боюсь, головне, щоб ви були здорові, бо я нікого не маю, крім вас». Завжди говорив, як сильно любить свою родину, і просив вибачення за все

24 жовтня 2023 року Дмитро загинув, виконуючи свій військовий обов’язок. Звістка про його смерть стала страшним ударом для сім’ї. Його мати, дякуючи Богу, знаходить сили пережити цей біль і вірить, що Дмитрик тепер її охороняє. Час не лікує, і жодні слова не здатні зменшити цей біль, але пам’ять про Дмитра назавжди залишиться в серцях рідних і близьких.

Світла пам'ять герою.