Савчак Олександр Михайлович був народжений 17 березня 1983 року в українській сім’ї у Німеччині, але невдовзі він із батьками та старшим братом повернувся у рідне село батьків Черніїв Івано-Франківської області. Навчався в Черніївській школі, потім у 15-ому училищі в Івано-Франківську. В дитячі роки був церковним прислужником, і до кінця життя залишався вірний своїй релігії.

У юності шукав себе у спорті, музиці, журналістиці та багатьох інших заняттях. Олександр довгий час був волонтером Мальтійської служби, активним учасником міжнародних таборів і працював із людьми з особливими потребами.

Потім вирішив виїхати працювати за кордон, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анною. Вони разом повернулися на Україну та одружилися. В шлюбі у них народилася дочка Вікторія та згодом син Тарас. З часом Олександр знову почав працювати за кордоном.

У кінці лютого 2022 року, як тільки почалося повномасштабне вторгнення, Олександр кинув свою роботу та повернувся в Україну, щоб добровольцем вступити в лави Національної Гвардії України. На початку вересня 2022 року перевівся у військову частину у місті Слов’янськ Донецької області.

У грудні 2022 року під час виконання бойового завдання отримав важке поранення. Пройшовши лікування, Олександр одразу повернувся у стрій. Після отримання звання молодшого сержанта тренував молоде поповнення побратимів, з якими брав участь у бойових завданнях.

21 липня 2023 року під час забезпечення відсічі збройної агресії рф в районі Серебрянського лісу Луганської області Олександр зник безвісти.

У жовтні 2023 року під час обміну тілами, тіло Олександра повернули на територію України. Про результати ДНК-експертиз сім’я Олександра дізналася 5 березня 2024 року, після чого його тіло було повернено до рідного дому.

Савчак Олександр був похований 12 березня 2024 року у рідному йому селі Черніїв.

Олександр вирізнявся своєю добротою та турботливістю, прагненням всіх захистити. Багатьом він замінив батька, брата, кожному був хорошим другом.

Щиро всім серцем любив свою країну і був готовий віддати за неї своє життя, що йому й судилося зробити.

Любимо, пишаємося та пам’ятаємо.