Чепіль Андрій Ігорович народився 6 квітня 1994 року в с. Бабухів Рогатинського району.

Закінчив Івано-Франківську загально освітню школу, тепер ліцей №10, Івано - Франківську дитячу музичну школу №2 ім. Василя Барвінського по класу кларнета, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. В дитячі та юнацькі роки займався у Футбольній Спеціалізованій Дитячо -  Юнацькій Школі Олімпійського Резерву "Прикарпаття", в шаховому в клубі «Деб’ют», багато країн відвідав із фестивальними програмами танцювального колективу «Галицька веселка», був членом національної скаутської організації «Пласт», та Мальтійської служби допомоги.

Маючи рідкісну групу крові, завжди за першим дзвоником був у пункті переливання крові, щоб встигнути когось порятувати. Андрій був активним учасником суспільного життя нашого міста. З початком революції гідності очолив Студентську Раду Майдану, студентське братство Національного Технічного університету Нафти і Газу, а згодом і міську організацію студентського братства. Постійно виступав на мітингах, разом із однодумцями займалися виготовленням засобів захисту, навчанням, та відправкою в Київ добровольців. Часто з друзями – Мальтійцями Андрія можна було зустріти на Майдані Незалежності під час революційних подій.

Паралельно із суспільно – політичним життям Андрій активно займався музикою. Ще до закінчення музичної школи опанував саксофон, з яким не розлучався до війни. Був учасником музичних колективів «Смерічка», «Фріссон бенд», «Фріда» та найбільше себе віддавав гурту «Кораллі», де був трембітарем. Колектив виступав в різних куточках держави, також на фестивалі і в довоєнному Бахмуті. Після закінчення університету був призваний на строкову службу в ЗСУ. Служив в оркестрі почесної варти Президентського полку. Активно займався самоосвітою, дуже багато читав філософської літератури. Вдосконалював на курсах свої знання з англійської мови. Опанував скейтборд і у вільний від концертів час працював інструктором на лижному курорті «Буковель». За півроку до війни одружився із Богданою, теж музиканткою.

В перші тижні російського вторгнення отримав повістку і не вагаючись пішов до ТЦК. В складі 7 батальйону боронив рідну землю під Ізюмом, та Куп’янськом. Перевівшись у 47 Штурмову Бригаду «Маґура», отримав посаду командира відділення, командира бойової машини, а згодом і командира та головного сержанта взводу, також отримав позивний -  «Кріс». На початку червня підрозділ був перекинутий на Запорізький напрямок, де відбувалися важкі бої. Як командир, завжди переживав за свій взвод. Коли недостатньо було коштів на придбання приладів нічного бачення, Андрій продав власний автомобіль. Постійно підбадьорював і показував приклад стійкості своїм побратимам у сутичках із ворогом. 28 червня разом із групою не повернувся із бойового завдання біля с. Роботине. Тільки через чотири тижні його побратими, ризикуючи життям, забрали тіло Андрія з поля бою.

Більше двох місяців тривали експертизи зі встановлення та порівняння ДНК. Нагороджений посмертно: Орденом «За Заслуги» ІІІ ступеня, Залізним Пластовим Хрестом, та відзнакою міського голови «За честь і звитягу». Його брати Віталій та Орест, який воював пліч о пліч з Андрієм, продовжують нести службу у ЗСУ.  Похований 10.10.2023р на Алеї героїв кладовища с.Чукалівка Івано-Франківської ОТГ.