Володимир Цуканов на­ро­див­ся в м. Івано-Франківськ 17 січня 1983 ро­ку первістком в родині інженерів Цуканової Галини та Володимира. Правда, з дитинства проявляв інтерес до гуманітарних наук, особливо історії, що відобразилось згодом на виборі його освіти.

Був до­пит­ли­вим бешкетником, але напрочуд ерудованим - перечитав сотні книг будучи ще дитиною. Любов до книг прививала мати і бабуся  - Чайка Марія Михайлівна,  яка опікувалась і залюблювала все його життя. Зго­дом в ро­ди­ні на­ро­дилась молодша сестра Вікторія, яку з дитинства і до останніх днів оберігав, і залишив цей обов’язок своїм побратимам. Вчився в школі номер 21 до 1999 року, де мав улюблену вчительку історії, яка чи не єдина бачила в ньому не розбишаку, а глибокий розум і потенціал. Юнак був ак­тивним, зай­мав­ся футболом, над­зви­чай­но по­зи­тив­ний, зав­жди з пос­мішкою.

Згодом вчився в Прикарпатському університеті Василя Стефаника на історичному факультеті, але не працював за спеціальністю і змінив багато різних професій. Проте незмінною залишалась любов до історії та України. З дитинства бачив її вільною і незалежною. Після повномасштабного вторгнення  добровільно вступив до лав збройних сил і 18 березня 2022 року прийняв присягу на вірність українському народові і Україні. Володимир ро­зу­мів, що має обов’язок за­хис­ти­ти Батьківщину і за­без­пе­чи­ти гід­не май­бут­нє сво­їм ма­лень­ким пле­мін­ни­кам, оскільки особистої сім’ї не створив.

Отримав осколкове поранення і контузію, але це його не зупинило, повернувся на службу. Пе­ред за­ги­бел­лю він на­пи­сав, що йде на «крайнє» зав­дання, вий­де на зв’язок че­рез де­кіль­ка днів і потім повернеться в частину на Закарпаття. На­то­мість рід­ні от­ри­ма­ли страш­ну звіс­тку про за­ги­бель.

Загинув під час виконання бойового завдання, пов’яза­не із за­хис­том Бать­ків­щи­ни, в результаті поранення несумісного з життям поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району. За­ги­нув смер­тю Ге­роя, ад­же зак­рив со­бою поб­ра­ти­мів, від­дав най­цін­ні­ше, що мав — своє жит­тя. Нагороджений  посмертно «Орденом за мужність» ІІІ ступеня .

Назавжди залишиться в серці свої рідних і друзів як усміхнений, безтурботний, відважний і люблячий син, брат і друг. А в серцях побратимів як відчайдушний воїн з позивним Койот.