Івано-Франківськ - місто героїв

Станіслав Сеник

Станіслав Сеник
Сеник Станіслав Михайлович, телефоніст-лінійний наглядач 3-го гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки в/ч А2980, позивний «Ромео», народився 22 липня 1991 року в с. Великі Дубрави Костанайської області Республіки Казахстан. Ще немовлям переїхав– в село Кропивник, що на Калущині. 

У 1998 році пішов у перший клас Кропивницької ї школи. Однак, життєві обставини склалися так, що спершу помер батько, а потім – мама. Одразу  після смерті батьків їх взяв під опіку рідний брат батька  та його дружина. Бабуся і дідусь з с.Кропивник відігравала важливе значення в його житті до останнього. Бабуся щоденно відвідує його могилу..

Любив та оберігав молодшу сестру Вікторію, та згодом з нетерпінням чекав появи на світ своєї плимінниці.

Навчався в Івано-Франківській загальноосвітній школі №6, брав активну участь у спортивному та культурному житті навчального закладу. Мріяв про кар’єру військового і після закінчення 9 класу вступив до Київського військового ліцею ім. Івана Богуна. Займався спортом, відвідував драмгурток. Після закінчення ліцею вступив у Харківську юридичну академію ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю військова прокуратура. 

Однак бажання стати військовим перемогло, і у вересні 2016-го Станіслав Сеник поповнив ряди добровольців 130-го окремого розвідувального батальйону в/ч А1994 ОК «Захід» Сухопутних військ ЗСУ. Вирішальну роль у його житті відіграло знайомство з командиром бойової групи Гамлетом Авагяном, позивний «Гамлет». Разом із побратимами пройшов найгарячіші точки Донецької та Луганської областей. Служив розвідником-радіотелеграфістом, снайпером, снайпером-розвідником. Звільнений у запас у листопаді 2019 року.

На Донеччині, у м. Авдіївка, зустрів свою цивільну дружину, яка народила йому сина. Однак, вона не захотіла полишати рідне місто, тому їхні шляхи розійшлися.

Мав пристрасть до малювання, писав вірші та пісні, був дуже обдарованою і різносторонньою людиною, недарма отримав позивний «Ромео». 

24 лютого 2022 року, з початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, добровольцем вирушив захищати Україну. Приєднався до лав Добровольчого формування №14 територіальної громади міста Києва «Архангели Михаїла», брав участь боях за Ірпінь та у зачистці міста Бородянки. У квітні у складі добровольчої групи під керівництвом «Гамлета» виконував бойові завдання в с. Максимівка, що на Донеччині.

У травні одружився з коханою дівчиною Юлією. Як і багато військових, пишне святкування планували після перемоги. 

17 травня 2022 року був призваний за мобілізацією Калуським районним територіальним центром. Служив телефоністом-лінійним наглядачем відділення зв’язку взводу управління мінометної батареї. Побратими згадують Станіслава Сеника, як відважного і безстрашного воїна, справжнього патріота, який до останнього подиху боронив свою землю від російського агресора.

Загинув 2 липня поблизу Новогригорівки, що на Миколаївщині. Під час виконання завдання потрапив під мінометний обстріл ворога, отримавши осколкове поранення, несумісне з життям. Декілька годин лікарі боролися за його життя, та, на жаль, програли цю боротьбу.