народився 23 серпня 1977 року, у день Державного прапора України та переддень відзначення Дня Незалежності України. Мабуть саме це стало поштовхом для формування в ньому відданості Вітчизні та його патріотизму.

Після закінчення у 2001 році Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21 рік свого життя присвятив служінню народу України та захисту інтересів держави, працюючи в органах прокуратури Івано-Франківської області. Пройшов шлях від помічника прокурора району до керівних посад в прокуратурах районного рівня та обласного апарату.

Любомир з гідністю ніс високе звання прокурора, був принциповим, справедливим та непримиренним до порушень закону. 

Він умів працювати з людьми, мав великий заслужений авторитет і повагу серед працівників прокуратури, інших правоохоронних органів, суду, органів державної влади й місцевого самоврядування.

За зразкове виконання службових обов’язків та високий професіоналізм був нагороджений Президентом України медаллю «За працю і звитягу».

Не зрадив він і військовій присязі, в перші дні війни добровільно вступив до лав Збройних Сил України на захист державного суверенітету та територіальної цілісності України як військовослужбовець рядового складу.

Маючи поруч дорогу люблячу дружину Вікторію та двох синів Святослава та Максима, він прийняв однозначний вибір захисту вітчизни, в першу чергу заради них. 

Любомир користувався беззаперечним авторитетом та повагою у колективі бригади Збройних Сил України, як серед співслужбовців, так і з боку командування. 

Виконував бойові завдання у складі 110-тої окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручка на Донецькому напрямку.

Під час бойових дій діяв чітко й ефективно, проявляючи високий героїзм, мужність, стійкість та рішучість, що надихали решту особового складу на виконання бойових завдань за призначенням.

Неодноразово за власною ініціативою виносив з поля бою поранених та загиблих побратимів під час шквального ворожого обстрілу, врятувавши не один десяток життів.

Кілька разів був поранений та знову повертався на поле бою. 

Він є прикладом самовідданості та рішучості.

Любомир завжди залишиться в наших серцях як щирий, вірний друг та товариш, який був душею будь-якої компанії, завжди заряджав позитивом та оптимізмом. 

Він завжди був поруч, і в радості і складних періодах роботи та життя, завжди підтримував та давав корисні поради. 

Був загартований душею і тілом, любив ходити в гори, займатися спортом, не боявся важкої праці, чим надихав своїх люблячих синів.

А як він любив українську вишиванку, український прапор! Як він гордився, що він українець!…

Хамець Любомир Миколайович загинув смертю Героя 15 грудня 2022 року через множинні осколкові поранення, отримані в бою з окупантом, які були несумісні з життям.

Указом Президента України від 20 січня 2023 року за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Хамця Любомира Миколайовича посмертно нагороджено орденом «За мужність» 3 ступеня.