Вацеба Ярослав Ярославович народився 8 квітня 1994-ого року в селі Радча. 

У 2000-ому році пішов у перший клас і всіх 11 років провів у стінах школи. Навчався у школі добре. Улюбленими були природничі науки. Ярослав був кмітливим хлопчиком, старанним, його часто залучали до виступів на сцені, був авторитетом у класі, мав багато друзів і не тільки серед однокласників. Цікавим був у спілкуванні, вмів дотепно пожартувати, підбадьорити, був добрим, щирим і простим, захищав слабших, любив справедливість. Його захопленням були автомобілі та мотоцикли, серйозно займався спортом. Коли подорослішав він помагав батькові, друзям і будь-яка робота йому була під силу. З часом знайшов собі справу до душі- став будівельником. 

У Ярослава є сестра, яку він дуже любив. Як старший брат завжди піклувався нею, допомагав, підтримував, був добрим другом і порадником. 

Ще у школі знайшов своє кохання і у юному віці створив своє сімейне гніздечко. В любові народились два сини, яких він обожнював, хотів бути для них добрим батьком,а для дружини коханим чоловіком.

Патріотичне виховання він дістав від дідуся, який багато розповідав йому про Україну, про його прадідуся Сенича Івана, який у 1939 році пішов на війну і не повернувся. Напевно у Бога свої плани на цю родину…

Приймав участь у революції Гідності.

Повномасштабне російське вторгнення 24 лютому 2022-ого року змусило Ярослава, як патріота своєї країни піти захищати своїх батьків, дружину, синів, своїх односельчан та кожного українця від підлого російського загарбника. 

Не маючи військової підготовки і досвіду,прийняв рішення вступити добровольцем у ЗСУ. «Мій дід воював і я буду» - говорив він.10 березня Ярослава відправили у Львівську область ,місто Яворів на навчання. Наступного дня полігон зазнає ракетного обстрілу. У зв’язку з цим хлопці були змушені декілька днів переховуватись у лісі. Коли загроза минула, вони повернулись на полігон і були відправлені на навчання у Київ,де Ярослав приймає присяг у Президентський полк імені Богдана Хмельницького. Місяць навчання і його відправляють на схід, на лінію вогню. Завдяки Ярославу на війні багато хто із захисників вцілів. Він піклувався про товаришів, розповідали побратими. Під час звільнення села Церкуни та селища Питомник, Ярослав загинув від мінометного обстрілу українських позицій,17 травня 2022 року.

З початку перебування у гарячих точках, жодного разу не скаржився, не жалів себе, проявляв мужність, стриманість та завжди з сумним голосом, але позитивним «все добре» намагався оберегти своїх рідних від страшних реалій війни. 

Ярослав заплатив найвищу ціну за нас, за всіх та світле майбутнє рідної землі. Ярослава нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.