Михайло Михайлович Андрушевський народився 17 лютого 1986 р. в м. Івано-Франківськ. Батько – Михайло Іванович Андрушевський, 1953 р. народження, водій-далекобійник, пенсіонер, мати – Галина Михайлівна Андрушевська, 1961 р. народження, закінчила Івано-Франківський державний технікум радянської торгівлі, де здобула професію технолога, працювала зокрема в Івано-Франківському теплокомуненерго, у цей час пенсіонерка. Сестра Михайла – Оксана, 1980 р. народження, спеціальність фінанси, працює бухгалтером, брат – Іван, 1983 р. народження, спеціальність програміст.

У дитинстві Михайло разом із сім’єю проживав у Івано-Франківську, спочатку на Майзлях, а пізніше на вул. Довженка. Був непосидючим, допитливим, активним і мав добре серце. Хлопця всі дуже любили. Кликали Мишком. У Івано-Франківську ходив у дитячий садок «Гуцулочка». 

З 1992 до 2001 р. Михайло навчався до 9 класу в Івано-Франківській загальноосвітній школі-інтернаті І–ІІІ ступенів № 1. Упродовж 2001–2004 рр. учився в Івано-Франківському професійному будівельному ліцеї. Тут він здобув професію столяра будівельного і паркетника третього розряду.

11 травня 2004 р. Михайло разом із братом Іваном був призваний на службу у Збройні Сили України. Підготовку проходив у Черкасах (селище Оршанець), де 26 червня 2004 р. прийняв присягу. 

Потім служив на Волині в с. Коритниця на прикордонній заставі. Звільнений (демобілізований) в запас 18 жовтня 2005 р.

Після військової служби Михайло з 13 січня 2005 до 05 червня 2006 р працював за спеціальністю у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Галичина». Проте згодом зрозумів, що це не його й вирішив піти слідами батька. Який був водієм. Ще змалку в нього проявився неабиякий хист до машин. Він міг швидко розібрати і зібрати будь-яку з них. 

У 2007 р. переїхав мешкати в с. Підвербці, нині Олешанської сільської громади Івано-Франківського району, що за Тлумачем, звідки родом були його батьки. Михайло поселився в будинку дідуся й бабусі по материнській лінії. Тут на подвір’ї згодом облаштував майстерню з ремонту автомобілів. До нього почали приїжджати з цілої округи. Був дуже комунікабельний і товариський. Мріяв відкрити в селі власну станцію технічного обслуговування (СТО). 

В 2020 році Михайло купив тракторець, обробляв ним свої городи та односельчан. Усі згадують його, як вправного помічника у господарстві.

Михайло був щирий, щедрий і шустрий. Був за характером відчайдухом. Дуже любив рибалити на Дністрі. Уміло смажив шашлики. Тішився своїми племінниками і дітьми, особливо дочкою Альбіною, яка народилася 28 березня 2019 р.

24 лютого 2022 р., коли розпочалась широкомасштабна збройна агресія росії проти України, М. Андрушевський відразу звернувся до Територіального центру комплектування ЗСУ. Однак спочатку йому відмовили, у зв’яку з тим, що на той момент було багато добровольців захищати Україну.  Проте за короткий час його все-таки закликали. Зважили на те, що Михайло служив у ЗСУ. 01 березня 2022 р. як доброволець він підписав контракт. На військову службу був призваний Івано-Франківським міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області. Михайло у той момент керувався принципом, що захищати Україну йдуть передусім ті, які готові віддати своє життя за Батьківщину. Вже 03 березня він був у військовій частині. Завдяки командирові Михайло, як і всі інші бійці, мав добре спорядження. За можливості телефонував родичам. Ніколи ні на що не скаржився. Захищав рідну землю від московського окупанта в Київській, Сумській та Харківській областях. У Михайла був позивний «Майкл».

Доброволець, водій роти вогневої підтримки військової частини А 3029 Михайло Андрушевський загинув унаслідок артилерійського обстрілу біля селища Прудянка Харківської області. Осколок потрапив нижче бронежилета, перебив артерію. Поранення було несумісним із життям. Його тіло до села Підвербці було привезено 7 травня, а 8 травня тут відбувся похорон. 

Михайло Андрушевський залишив найрідніших, яким його дуже не вистачає: тата, маму, кохану Христину, дітей Артура та Альбіну, сестру Оксану, брата Івана, братову Вікторію, племінників – Адріану, Давида, Романа, родину, сусідів, друзів, однокласників, одногрупників, односельчан та знайомих. «Я любив вас усіх….»; «Боже, збережи Україну і народ наш, заради Імені Свого Святого». 

Вже у 2022 р. родина одержала його відзнаку Івано-Франківського міського голови «За честь і звитягу», медаль «За заслуги перед Прикарпаттям» (посмертно). 

Указом Президента України Володимира Зеленського № 384 від 02 червня 2022 року Михайло Андрушевський був удостоєний ордена ІІІ ступеня «За мужність» (посмертно). Нагороду родина одержала 08 грудня 2022 року від Івано-Франківського міського голови Руслана Марцінківа.