Народився 29 травня 1919 року в с. Дубівці Галицького (колишнього Маріямпільського) району Івано-Франківської області в сім’ї селян.

Початкову освіту здобував в Дубівецькій, а пізніше в Галицькій школі, яку закінчив у 1934 році. Працював у домашньому господарстві, допомагаючи матері, оскільки рано втратив батька (помер у 1928 р.), котрий повернувся калікою з Першої світової війни, воюючи в складі австрійської армії. Приймав активну участь в товаристві «Просвіта», створеному сільською інтелігенцією і молоддю, вступив до молодіжної організації «Пласт», був активний в новоствореному спортивному товаристві «Сокіл». В селі спільними зусиллями селяни збудували клуб-читальню, створили кооперативу. Незабаром (1935 р.) найнявся в механічну майстерню по ремонту автомобілів в м. Станіславові, яка належала німецьким поселенцям.

Його два рідних старших брата в той час служили у польському війську. В вересні 1939 року вони повернулися додому і були розстріляні НКВДистами у 1941 році за відмову служити в Червоній Армії.

В серпні 1939 року Василь вступає до Агрономічної школи-академії у Львові (раніше там навчався Степан Бандера), яку закінчив вже у роки німецької окупації у 1942 році. Повертається на рідні терени, де працює управителем на фільварку в Дубівцях, а потім в селі Козино, яке знаходилось через ріку Дністер. В цих селах в той час були мадяри у складі німецьких військ. Ще в 1941 році, після розстрілу братів, вступає в Організацію Українських Націоналістів, одержує псевдо «Сапер» і активно в ній працює.

Дуже швидко Організація обирає його підрайоновим провідником (Маріямпільський район, до якого належало 7 сіл). З утворенням збройного спротиву окупаційній владі, Василь налагоджує роботу ОУН і нелегальне постачання харчів, амуніції повстанцям, а згодом і новоствореній УПА. У вересні 1943 року цю його активну діяльність виявляють окупанти і вирішують його стратити, але Євгенія, місцева жителька с. Козино, випускає його з льоху і він рятується від смерті. Після цього він переходить в підпілля і ОУН направляє його спочатку на Волинь в УПА, а через деякий час переправляє в Долинський район в старшинську школу «Олені» під керівництвом Поля, після вишколу в якій, його залишають в жандармерії, а через місяць призначають в службу безпеки. В жовтні 1944 року через зраду викладача тактичної підготовки на псевдо «Кацо», майора Червоної Армії, керівництво вирішує вивести школу на інші терени в гори. Вихід мав пройти в два етапи за дві ночі. В першу ніч вивели молодший вишкіл, а через добу, 12 жовтня 1944 року, при виході другої частини зі школи, вночі прийняли бій (після кінця бою в живих залишилося двоє).

Василь, прикриваючи відхід сотні, підірвався на міні, втратив свідомість і був схоплений ворогом. Його доправили до тюрми в Перегінськ, а через три дні етаповано до Станіславської тюрми.

Виписка з архіву: Звинувачення: вояк УПА (старшинська школа Поля), псевдо – «Сапер». Військовим трибуналом військ НКВС С Станіславської обл.  29. 12. 1944 засуджений на 20 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна (справа №14190-П).

Покарання відбував у таборах ГУЛАГу у Воркуті, Норільську і Тайшеті.

У Норільському таборі 93, після смерті Сталіна, Василь Гривінський один з перших зініціював повстання разом із Романом Рудим з Калуша і Данилом Шумуком. Про це у своїх мемуарах «Повернення зі справжнього пекла» згадав Роман Загоруйко (сотенний «Лапайдух») – член комітету керівників повстання.

Після повернення до України в 1955 році Василь працював електриком. Одружився 1958 році з Анною (зв’язкова, псевдо – Наталка), яка теж відбула в таборах 11 років, народив двох дітей. Його рідна сестра Катерина відбула 11 років таборів, брата Петра (розстріляного москалями) син Михайло відбув 10 років, а рідному брату Михайлові – воякові УПА вдалося уникнути арешту. Двоюрідного брата Юрка Кловака заслали в табір на Соловки, звідки він вже не повернувся. Численна родина була вивезена в Сибір, Далекий Схід і Казахстан.

У 1978 році Василь разом з сином Романом врятували могилу Левка Бачинського – видатного політичного діяча Західно-Української Народної Республіки, чим підняли на вуха увесь Івано-Франківський КДБ. В 1996 році могилу знову перенесли в Меморіальний сквер.

Дуже часто Василь продовжував зустрічатись з побратимами по зброї і колишніми таборними в’язнями. В 1992 році він був одним із засновників і першим керівником Братства ОУН-УПА Карпатського Краю. Невтомний і активний громадський діяч і надалі сповідував ідеї українського націоналізму і соборної Української держави від Сяну до Дону. В 2007 році нагороджений орденом «За заслуги» ПІ ст. Президентом України.

Помер Василь Гривінський на 89 році життя 19 березня 2008 року після серцевого нападу, похований на міському кладовищі в с. Чукалівка.