Болбочан Петро Федорович народився 5 жовтня 1883 року в с. Ярівка Хотинського району Чернівецької області, розстріляний 28 червня 1919 року в с. Баблін Дунаєвського району Хмельницької області. Полковник армії Української Народної Республіки, один з найталановитіших воєначальників УНР. 

35-річний полковник Петро Болбочан у 1918 р. став одним з найталановитіших воєначальників УНР. Кадровий офіцер, який закінчив у 1909 р. Чугуївське піхотне юнкерське училище, отримав бойовий досвід у Першій світовій війні, де був нагороджений орденом і особистою зброєю за хоробрість, з листопада 1917 р. - командир полку УНР, потім - дивізії, з якою в квітні 1918 р. здійснив свій головний подвиг в ім'я України, розбив на Перекопі війська більшовицької Росії і увірвався у Крим, взяв Джанкой, Сімферополь і Бахчисарай. Це була перша велика перемога армії УНР, під впливом якої командувач Чорноморським флотом Росії адмірал Михайло Саблін 29 квітня 1918 р. о 16:00 віддав наказ: “Флоту підняти український прапор”, а Центральній Раді в Київ він телеграфував: “Сього числа Севастопольська фортеця і флот, який був у Севастополі, підняли український прапор. Командувати флотом почав адмірал Саблін”.

Далекосяжні плани Петра Болбочана звели нанівець німецькі війська, що зайшли до Росії та України у відповідності до “Брестського миру" 1918 р.  Після вимушеного відступу військ Болбочана з Харкова полковника звинуватили у здачі міста Червоній армії без бою. Ніхто не звернув увагу на об'єктивні обставини, в яких опинилася українська армія. Якби не цей відхід, то УНР втратила б найкращі військові частини. Не мовчав і сам Болбочан. Він різко критикував непослідовну, суперечливу політику уряду УНР та його міністрів. Вказував їм на явні помилки та прорахунки.

22 січня 1919 року Болбочана усунули від командування Запорізьким корпусом. Його заарештовують за наказом сотника Омеляна Волоха — командира Богданівського полку. 26 січня 1919 року в Києві він оприлюднив свого листа, в якому, зокрема, казав: «Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР йде на зустріч большевизмові й большевикам!.. Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, (а) лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями.»

Почалося слідство, яке не дало підстав для звинувачення Болбочана. Залишаючись під вартою без суду і слідства, Болбочан був переведений до Станіславова (нині Івано-Франківськ), де була тимчасова столиця Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), під нагляд місцевої влади. Саме в Станіславові Болбочан поселився в готелі “Київ”, за короткий час до нього приїхала його дружина. Полковник замість того, щоб тихо пересидіти деякий час, постійно критикує головне командування армії УНР, уряд і самого Петлюру, говорячи про них як про дрібних авантюристів та інтриганів, в ультимативній формі вимагає прискорення розслідування, адже проти нього нема жодних доказів.

12 червня 1919 року над ним відбувся військово-польовий суд. Петра Болбочана звинувачували у невиконанні наказу, незаконному захопленні командування корпусом та участі в широкомасштабній змові з метою державного перевороту в умовах військового часу. Вирок, підписаний О. В. Осецьким, — смертна кара.