Івано-Франківськ - місто героїв

Оксана Попович

Оксана Попович
Попович Оксана Зенонівна народилася 2 лютого 1926 р. в селі Жукові Городенківського повіту Станиславівського воєводства Польської республіки, що на Покутті (тепер Тлумацький район Івано-Франківської області). На становлення її особистості вплинули такі фактори: походження з національно свідомої родини, виховання в патріотичному дусі, антиукраїнська політика польського уряду та радянської влади, національно-визвольна боротьба 1930–1940-х рр. Перебувала в Юнацтві ОУН. У 1944 р. вступила до ОУН. Підтримувала боротьбу УПА. В ОУН була зв’язковою. Її завданням було передавання «штафет» та оунівської літератури.

У 1945–1956 рр. Оксана Попович відбувала покарання за участь у визвольних змаганнях під вигаданим нею в ході першого арешту ім’ям «Петрушак Варвара Петрівна». При цьому вона брала участь у боротьбі, яку в таборах продовжували колишні члени, вояки і симпатики ОУН та УПА. Після звільнення повернулась в Україну. Була визнана інвалідом. Оселяється в теперішньому Івано-Франківську.

З кінця 1950-х рр. Оксана Попович стала однією з найактивніших в УРСР розповсюджувачок самвидавної літератури. Водночас збирала гроші на потреби самвидаву, для надання допомоги політв’язням. Особливо активною була її дисидентська діяльність у 1969–1971 рр., коли вона належала до неформальної Івано-Франківської групи захисту політв’язнів, створеної Валентином Морозом. Найвідомішими акціями, в яких взяла участь Оксана Попович, стали: підписання заяви «Знову камерні справи?» на захист С. Караванського (1969 р.); звернення із заявою протесту щодо засудження В. Мороза (1970 р.); надсилання у вищі органи державної влади колективної скарги на незаконні дії міліції під час весільної вечірки О. Заливахи (1971 р.).

Оксана Попович сповідувала суспільно-політичні погляди, котрі можна вважати актуальними й досі. Вони відповідали засадам демократичного націоналізму, адже в їх основі були ідеї взаємопов’язаності прав людини і нації, державності, захисту української мови та культури, обрання влади вільним голосуванням.

Протягом 1974–1987 рр. Оксана Попович відбувала своє друге ув’язнення та заслання. Перебуваючи в ув’язненні, у 1979 р. вона стала членом правозахисної організації – Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. Брала участь у голодуваннях, підписувала листи, звернення, меморандуми проти порушення прав людини в СРСР. 

Після звільнення із заслання у 1987 р. повернулася до Івано-Франківська, стала активною учасницею українського національного відродження в умовах перебудови. У липні 1988 р. була членом-засновником Івано-Франківської обласної філії Української Гельсінської спілки, обрана членом ради, секретарем-діловодом. Повністю реабілітована.  

В останні роки свого життя Оксана Попович тяжко хворіла, адже в місцях позбавлення та обмеження волі загалом перебувала 24,5 років. Померла 22 травня 2004 р. у Івано-Франківську. Похована 24 травня на Центральній алеї почесних громадян міського цвинтаря, що в Івано-Франківську.  

Указом Президента України № 937 / 2006 від 8.11.2006 р. Оксана Попович нагороджена орденом «За мужність» І ступеня (посмертно). Також з нагоди 30-річчя УГГ їй посмертно у 2006 р. вручено пам’ятну медаль «В’язням сумління» Міжнародної амністії. Відомий український художник-шістдесятник Опанас Заливаха намалював портрет громадської діячки.  

Отже, життя та діяльність Оксани Попович може бути взірцем подвижницького служіння українській національній ідеї, оскільки вона боролася за збереження та подальший розвиток національної та культурної самобутності українського народу, за неухильне дотримання прав людини, за побудову демократичної, правової і соціальної держави, надання їй українського характеру. Варто пам’ятати самовідданих і жертовних правозахисників радянського минулого та увіковічувати їх. До того ж Оксану Попович відносять до 150-ти видатних українок.