Народився у селі Крогулець (нинішнього Гусятинського району Тернопільської області) — в тому ж будинку, в якому свого часу появився на світ Богдан Лепкий. Батько — отець Ізидор, мати — Олена, у них було дванадцятеро дітей, але вісім з них померло у ранньому віці.

Закінчив державну гімназію в Бучачі. Вступив на правничий факультет Віденського університету; невдовзі перевівся на медичний, закінчив 1915 р.

У часі Першої світової війни отримав військове звання хорунжого та був скерований лікарем до корпусу УСС. Служив у моравській Остраві, Перемишлі, Львові.

Під керівництвом генерала Мирона Тарнавського пройшов з боями в складі УГА, медична частина розташовувалася у Вінниці, Браїлові, Києві. Був особисто знайомий з Євгеном Коновальцем та Симоном Петлюрою, товаришував з військовими лікарями Белеєм та Ярославом Воєвідкою.

Восени 1919 разом з частинами УГА потрапив у «трикутник смерті» — його медчастина під Браїловом, полонений та етапований до більшовицького концентраційного табору біля Ростова.

Досконало володів російською, що йому стало в пригоді при організації втечі. Разом із такими ж бранцями-вояками УГА вирушив пішки через ворожу територію до Галичини. Подорож на захід тривала майже півроку; Дніпро й річки, що траплялися по дорозі, перепливали на саморобних плотах. Коли Богдан постукав у вікно домівки, батьки його не впізнали.

В міжчассі за польської влади працював сімейним лікарем та хірургом.

Після приходу окупаційної нацистської влади у 1941, в Станіславові німці оголосили про зустріч адміністрації з місцевою інтелігенцією (мав запрошення). Підслухавши розмову офіцерів, спустився з балкону міського театру, пішов додому. Решту адвокатів, архітекторів, лікарів, вчителів, митців, урядників, котрі прийшли на зустріч, під конвоєм відвезли до павлівського лісу, де їх розстріляли. В 1941—1944 роках працював лікарем-фізіотерапевтом у залізничній поліклініці Станіславова. Його викликав комендант місцевої тюрми — пропонував посаду тюремного лікаря. По тому родина перебралася до Маріямполя.

За «других совітів» оперував ночами у криївках при Маріямполі українських повстанців, передавав зв'язковими упівським командирам інформацію намірів енкаведистів.

Помер доктор Богдан Кисілевський у Делієві, де організував за дорученням місцевої влади лікарню, якою керував до смертного часу.