Народився 22 січня 1943 р. в с. Братишеві Тлумацького району Івано-Франківської області. У 1950 р. сім’я була депортована до Сибіру, на північ Томської області за допомогу УПА продуктами й медикаментами та спротив колективізації (батько, недавній учасник німецько-радянської війни, на той час уже відбував ув’язнення у воркутинських таборах). Вчився в першому класі в рідних краях, подальшу освіту здобував у місцях заслання. Закінчив Томський інститут автоматизованих систем керування і радіоелектроніки, здобувши фах радіоінженера. Від 1965-го працював у Омську в конструкторській організації.

У 1972-му повернувся до Івано-Франківська. Завідувач сектора СКБ у ВО «Промприлад». Голова осередку ТУМ в об’єднанні (лютий 1989), один із засновників обласної організації НРУ (серпень 1989), член її першої крайової ради. У 1990-му був понижений у посаді до провідного конструктора, однак, переконавшись у авторитетності ТУМ і НРУ на підприємстві, адміністрація невдовзі була змушена відновити його на попередній посаді.

Депутат обласної ради першого демократичного скликання (1990-1994), член облвиконкому.

Сфера захоплень – краєзнавство, історична забудова Івано-Франківська. 1974 року закінчив курси екскурсоводів і працював позаштатним екскурсоводом  обласного бюро подорожей та екскурсій. З’ясувавши, що давня забудова міста майже не вивчена, занурився у бібліотеки й архіви Івано-Франківська та Львова, нагромадив багатий матеріал з історії обласного центру, його давніх споруд та їхніх архітекторів, з перебування тут видатних людей, став найбільш авторитетним знавцем історичної забудови міста.

Разом з іншими краєзнавцями став на захист давнього міського цвинтаря від руйнування більшовицькими варварами на початку 1980-х рр., звертався із листами в обласні і міські органи влади (серед інших вдалося відстояти могилу засновника «Просвіти» в місті Є. Желехівського).

Будучи головою ТУМ на ВО «Промприлад», організував численний мітинг проти нищення цвинтаря 26 травня 1989 р., використавши 80-річчя з дня смерті похованого тут композитора Д. Січинського з відданням шани стрілецьким могилам під пильним оком ще всевладних тоді спецслужб. Виявив нові та уточнив помилкові адреси перебування в Станиславові І. Франка, Д. Січинського, М. Лисенка, М. Драгоманова, Ю. Дзвонковської. Встановив історію появи і початкового розвитку в Станиславові технічних новинок – фотографії, телефону, автомобілів, кінотеатрів, радіо, авіасполучення.

Від 1992 року працював у облдержадміністрації. Став організатором і першим начальником управління туризму в структурі обласної державної адміністрації. Перед виходом на пенсію 2003 - заступник начальника управління туризму і курортів. Працював науковим редактором у науково-редакційному відділі «Звід пам’яток історії та культури України. Івано-Франківська область». 

Автор близько  600 публікацій у центральній і обласній пресі. Організував краєзнавчий цикл передач на обласному радіо «Старий Станиславів»  (1998-2002) та популярну програму «Вулиця»  на телебаченні (2003-2016). Упорядник рекламно-інформаційного путівника «Івано-Франківщина» (1997) та книжки «Івано-Франківський некрополь» (2008). 

Співавтор книг «Історія Івано-Франківського державного об’єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості» (1998), «Довідник вулиць Івано-Франківська» (2000), «Меморіальний сквер в Івано-Франківську» (2004), «Сто років історії, сто років праці» до сторіччя ВАТ «Промприлад» (2005), «Літопис ВАТ «Прикарпаттяобленерго». Віхи історії. Події та люди» (2005), «Івано-Франківськ Енциклопедичний довідник» (2010), «Станиславів – Івано-Франківськ. Місто давнє і сучасне» (2011), монументального ювілейного видання «Станиславів – Станіслав – Івано-Франківськ. До 350-річчя Івано-Франківська» (2012). Автор книг «Етюди старого Станиславова» (2007), «200 вулиць Івано-Франківська» (2010).

Зі шкільних років на аматорській сцені. Від 1989 р. був солістом і ведучим програми народного чоловічого ансамблю «Черемош» Центрального Народного дому, заснованого композитором, заслуженим працівником культури України Б. Юрківом. Значне місце у програмі займають патріотичні, повстанські та стрілецькі пісні. 

М. Головатий – заслужений працівник культури України (2007), лауреат обласних премій І. Вагилевича (2001), В. Полєка (2011) та міської І. Франка (2013), почесний працівник туризму України (2003), почесний краєзнавець України (2013), почесний член обласної «Просвіти» (2012). Нагороджений Почесною грамотою Президента України (2009), Почесним знаком міського голови міста Івано-Франківська (2013). Член правління обласної організації Національної спілки краєзнавців, колегії обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури, правління міської організації ТУМ «Просвіта» ім. Т. Шевченка