Володимир Васильович Грабовецький  — видатний український вчений, історик. Доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки.

Народився 24 липня 1928 року у селищі Печеніжин Коломийського району Івано-Франківської області в сім'ї селянина-ткача, учасника національно-визвольних змагань 1918-1920 років. Початкову освіту здобув у рідному селі, навчався у Коломийській українській гімназії (1939), малій Духовній семінарії у Львові (1942-1944), у Винниківській середній школі робітничої молоді (1946-1947), закінчив історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1952), після чого вчителював на Львівщині. З 1953 року працював старшим науковим співробітником відділу історії України Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові.

Науково-педагогічна діяльність Грабовецького поділяється на два періоди — Львівський та Івано-Франківський. 22 роки працював у Львові (1953—1975). З 1975 року працює в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. З 1990 року очолював 17 років кафедру історії України.

В 1958 році захистив кандидатську, а в 1968 році – докторську дисертації. Володимир Васильович п'ятдесят років досліджував наукову проблему «Карпатське опришківство XVI—XIX ст.» та життя і діяльність легендарного героя України Олекси Довбуша, видав про нього 150 праць і впродовж півстоліття збирав історико-літературно-мистецькі експонати, на базі яких відкрив Івано-Франківський державний історико-меморіальний музей Олекси Довбуша (1995). Крім того, був ініціатором і організатором встановлення  пам'ятників на місцях, де народився і загинув народний герой, організував музей історії міста Івано-Франківська та музей кафедри історії України в Інституті історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Опублікував понад 1000 наукових і науково-популярних праць, серед яких 45 монографій, 75 окремих видань, 900 статей з історії України, в тому числі і Прикарпаття, автор шести опублікованих «Нарисів історії Прикарпаття» (1992-1995) та трилогії «Ілюстрована історія Прикарпаття» (2002-2004), дві монографії про життя і творчість та вшанування Маркіяна Шашкевича і Тараса Шевченка (2006-2007). Наукові праці Володимира Васильовича друкувалися в ряді країн Європи і Америки.

В 2008 році на пошану Володимира Васильовича Грабовецького вийшов ювілейний збірник «На вівтар історії України», який містить спогади, родинні листи, листування ювіляра з науковцями, урядовими організаціями та українською діаспорою.

У 2012 році вийшла у світ  книга Володимира Грабовецького «Скит Манявський серед монастирів Прикарпаття ХІІ-ХVІІІ ст. в літописі та ілюстраціях. До 400-річчя заснування». Видання містить дослідження з історії та культури старовинного прикарпатського монастиря Скиту Манявського, який в період середньовіччя і нового часу відігравав важливу роль в історичному та духовному процесі нашої  минувшини. 

Під керівництвом професора Грабовецького виросла ціла історична школа, нова генерація українських науковців, які вивчають важливі проблеми історії України.

Володимир Грабовецький нагороджений двома урядовими орденами – «Пошани» (1989 ), «За заслуги III ступеня» (1998) та 6 медалями, в тому числі срібною медаллю з нагоди відзначення тисячоліття християнства в Україні (1988) та золотою медаллю з нагоди 2000-ліття Різдва Христового (2000).

Ухвалою Президента АН Вищої школи України від 19 грудня 2004 року академік Володимир Грабовецький отримав премію за книгу «Ілюстрована історія Прикарпаття» у номінація «Монографія». Лауреат премії імені Івана Вагилевича (1991),  Івана Крип'якевича (1998). 

У 2001 році отримав премію  імені Василя Стефаника за книгу «Нарис історії Княгинина». 

Володимир Грабовецький є почесним громадянином окремих  міст і сіл Прикарпаття, Львівщини та Черкащини за написання монографій з історії цих населених пунктів, зокрема в 2012 році – міста Івано-Франківська.

Помер Володимир Грабовецький 4 грудня 2015 року в рідному місті Івано-Франківську.

 се, що зуміла надбати за 84  роки ця Велика Людина, сьогодні по праву належить іі Батьківщині й народу як глибоко осмислена безцінна спадщина її історичного минулого.